Уявіть себе в наповненому передсвятковим гамором залі очікування великого аеропорту, де ви чекаєте на свій рейс до екзотичної країни, урочисто обрану на сімейній нараді для зустрічі Нового року. За вікном хуртовина, виліт у теплі краї все відкладають, і ви в спробі відволіктися від тривожних думок дивитеся на великий екран в залі, де показують один із старих різдвяних фільмів. Спочатку вам важко зосередитися, навколо чутно безліч уривків чужих розмов, рекламні оголошення, ваші діти мають купу запитань з приводу затримки рейсу.

Проте поступово сюжет кінофільму заповнює ваші думки, і ви виринаєте з нього лише через специфічний звук гучномовця, яким передають інформацію щодо подальших змін у розкладі відльотів.

У цій ситуації ваш мозок демонструє одне зі своїх визначних вмінь – здатність утримувати і перемикати увагу між кількома процесами. Це настільки звична для нього робота, що ми часто навіть не замислюємося над тим, як це відбувається.

Втім, кожного разу, коли ми насолоджуємося вуличною музикою, розмовою з другом у галасливому натовпі чи ведемо авто, слухаючи аудіокнигу, в мозку відбуваються складні процеси фільтрації, в результаті яких на важливе ми звертаємо увагу, а решту сенсорних подій ігноруємо.

Ми змалечку чуємо фрази «будь уважним», «зосередься», «це важливо». І чомусь, за іронією, ці заклики зазвичай передують таким заняттям, на які звертати увагу не хочеться. От чому, наприклад, ніхто не каже бути уважним, коли ми граємо в комп’ютерну гру,  дивимось напружений трилер або намагаємось знайти потрібну сукню до святкової вечірки? Спробуємо розібратися.

Виявляється, існує два різновиди уваги, які вміє вмикати наш вельми розумний мозок. Перший вид більш примітивний, який зустрічається у більшості тварин – це мимовільна або автоматична увага. Цей процес є вбудованою опцією глибинних структур мозку, покликаний постійно помічати важливі сигнали з оточення. В науковій літературі він також відомий під назвою рефлексу «Що таке?», який виявляється в автоматичному повороті голови, русі очей і вух (в тих, в кого вуха можуть рухатись, звісно) в напрямку нового подразника.

Які стимули викликають вмикання мимовільної уваги? Ті, що відрізняються від поточного сенсорного фону – нові, гучні, яскраві або емоційно значущі для індивіда. Так, кицька, що затишно вмостилась у вас на колінах і нібито спить, неодмінно поведе вухами при найменшому шурхоті у вітальні. А якщо до них додасться ще й звук відкривання дверцят холодильника – цілком ймовірно, що вона перерве поточний блаженний стан і піде перевіряти наявність смаколиків у своїй мисочці.

Оголошення через гучномовець в залі очікування зазвичай починаються характерним високочастотним звуком, який вирізняється з загального шуму. Або ж просто першим словом буде «Увага», що також є достатньо значущим сигналом для більшості людей, що володіють даною мовою.

Кицька, що затишно вмостилась у вас на колінах і нібито спить, неодмінно поведе вухами при найменшому шурхоті у вітальні

Отже, мимовільна увага працює завдяки контрасту сенсорних стимулів, завдяки чому мозок легко може перемкнутись на новий чи більш важливий потік сигналів.

Якщо з першим видом уваги особливих проблем не виникає, то для утримання другого потрібно весь час докладати зусиль. Довільна увага – спрямована психічна діяльність, направлена на свідоме утримання у фокусі активного сприйняття певних об’єктів та абстрагування/ігнорування решти. Коли ми фокусуємо увагу на певному процесі, скажімо, на читанні цієї статті – в мозку можна зареєструвати збільшену активність у ділянках, що відповідають за обробку даного типу інформації (при читанні – потилична і ліва скронева кора) та в лобних частках, які відіграють провідну роль у гальмуванні неважливих для даної діяльності процесів.

Підвищена активність нервових клітин супроводжується витратами більшої кількості енергії, тому утримання уваги довший час виснажує мозок, і ми можемо відчувати втому, а часто й бажання з’їсти щось солоденьке – адже наші нейрони є ласунчиками, що не дбають про фігуру – їм подавай виключно глюкозу.

Як довго людина може утримувати довільну увагу? Дослідження показують, що її рівень весь час змінюється, так як на цей процес впливають постійні коливання рівня нейромедіаторів – хімічних речовин, необхідних для передачі сигналів між нейронами. Середньостатистична доросла людина зазвичай утримує увагу впродовж 10-15 хвилин, після чого ефективність обробки інформації падає.

Звісно, існують індивідуальні відмінності – є вроджені налаштування нервової системи, завдяки яким одні люди мають більш рухливі нервові процеси, а інші – більш інертні. Перші легко переключають увагу між різними справами, вони ніби ковзають по поверхні безмежного інформаційного океану. Другий тип людей – назвемо їх «дайвери» – характеризується здатністю до глибокого зосередження, проникнення в суть деталей, проте повільно перемикається на новий тип завдань.

Середньостатистична доросла людина зазвичай утримує увагу впродовж 10-15 хвилин, після чого ефективність обробки інформації падає.

Вміння концентруватись на певному виді діяльності та утримувати довільну увагу є вагомою перевагою, що дозволяє досягти вершин професійного та особистісного зростання. На жаль, сучасне інформаційне оточення побудоване так, немов навмисно хоче придушити паростки довільної уваги в зародку.

У наступному матеріалі ми як раз розбираємося, як зарадити постійним відволіканням і привчити свій мозок до триваліших періодів зосередженої роботи.

Автор матеріалу: Вікторія Кравченко –  кандидат біологічних наук, доценти кафедри фізіології людини і тварин Навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» та Інституту післядипломної освіти КНУ імені Тараса Шевченка, член Українського фізіологічного товариства та Українського товариства нейронаук FENS.

Фото: iStoke, flickr