Продовжуємо нашу серію матеріалів про те, як працює наш мозок, чому ми приймаємо певні рішення, як можемо покращити свої здібності, досягти успіху в певних сферах та інше.

Минулого разу ми писали про секрети гарної пам'яті, а тепер розповідаємо про те, чому не треба боятись стресу, але все ж треба з ним боротися. Автор цього матеріалу – кандидати біологічних наук Віктор Комаренко. 

Що таке стрес

Маю до читачів цього тексту дві новини. Перша: стреси постійно супроводжують наше життя та їх неможливо уникнути. Звучить ніби вирок. Тому поспішу оприлюднити другу новину: без стресів ми б не змогли повноцінно жити та виживати.

Ми звикли вважати, що стрес – реакція організму на дію неприємного чи шкідливого фактора. Проявляється вона у погіршенні психо-емоційного стану. Проте науковий погляд на стрес не такий однозначний і песимістичний.

Наше оточення постійно змінюється: знижується чи підвищується температура повітря, ідуть опади, коливається атмосферний тиск, в містах з’являється смог. Наші гаманці то повнішають, то тоншають, ми досягаємо професійних успіхів чи терпимо фіаско. Й у всіх випадках наш організм має пристосуватись до нових випробовувань, викликів. Зможе переналаштуватись – виживе.

Ілюстрація Олесі Драшкаби

Існує універсальний механізм, який дозволяє усім живим істотам бути гнучкими за різних обставин. І цей механізм – стрес. Саме завдяки стресам ми можемо адаптуватись до змін у середовищі та соціумі. І не суттєво, приємні чи неприємні обставини, в яких ми опинились.

Термін «стрес» (з англ. stress – «напруження», «тиск») був введений американським фізіологом Уолтером Кенноном у 1932 році. Більш широкого вжитку термін набув завдяки канадському ендокринологу Гансу Сельє, який пояснив основні механізми адаптації організму.

То що ж таке стрес? Перефразую визначення Ганса Сельє: «Неспецифічна, стереотипна відповідь організму на будь-яку потребу, що виникає». Всі фактори, які викликають стрес, називаються стресорами чи стресорними факторами. Вони можуть бути будь-якої природи: фізичні, хімічні, геологічні (природні стихії), біологічні, соціальні.

Існує універсальний механізм, який дозволяє усім живим істотам бути гнучкими за різних обставин. І цей механізм – це стрес.

Слова «неспецифічна» та «стереотипна» означають те, що будь-які стресорні фактори запускають в організмі однакові реакції. Наприклад, як ви відреагуєте на звук гальм автівки, яку ви не помітили, переходячи дорогу? І як ви відреагуєте, приміром, на відмінну оцінку на складному іспиті? Діють різні стресори і сприймаємо ми їх різними органами, але в обох випадках ви будете збудженими, зросте частота і глибина дихання, швидше працюватиме серце, підніметься тиск.

Володіючи знаннями про розвиток стресорних реакцій, можна прогнозувати та планувати свою поведінку та інших людей.

Як розвивається реакція на стрес

Стрес розвивається у всіх організмах однаково. Розпочинається він із стадії тривожності, яка триває від кількох секунд до 48 годин. В цей час організм ніби намагається «зорієнтуватися» в ситуації. Спочатку він поводиться «розгублено». За дії сильних стресорів може спостерігатись зниження тиску крові, температури, тонусу м’язів тощо. Через це початковий етап стадії тривожності називають фазою шоку.

На рисунку 1 фаза шоку показана частиною кривої, що опускається нижче нормального рівня опору організму.

Але через короткий час крива стрімко зростає до фази протишоку. В цей час організм мобілізує всі можливі ресурси для протидії стресу та адаптації до нових умов. Така мобілізація відбувається за рахунок активації симпатичної нервової системи та виділення наднирниками адреналіну.

Як наслідок – підвищується температура тіла, кров’яний тиск. В крові збільшується кількість глюкози – основного джерела енергії для головного мозку, серця, м’язів. Серце скорочується частіше і сильніше, дихання поглиблюється. Зростає тонус м’язів, активується головний мозок, підвищуючи ефективність своєї діяльності. Об’єм крові, що циркулює по судинам, стає більшим. Посилюється розщеплення поживних речовин. Гальмується діяльність систем органів, які не задіяні у реакції на стресори: травна, видільна, статева.

Якщо ресурсів в організмі достатньо, то стадія тривожності переходить у наступний етап стресорної реакції – стадію опору.

Якщо стресор є небезпечним для організму, то варто активно протидіяти такій загрозі. В такому випадку в організмі утворюються ферменти, які можуть розщепити, фізично знищити джерело небезпеки. У фізіології такий тип стресорної відповіді називають кататоксичною реакцією (від грецього саtа – «проти» та латинського toxicum – «отрута»).

Але не завжди стресори є небезпечним для організму. Наприклад, алергени самі по собі не завдають шкоди. Але вони провокують розвиток небажаного запалення. Тому у цьому випадку краще не витрачати дорогоцінні ресурси на боротьбу зі стресором, а «змиритись» із ним. А щоб запальний процес не набув небезпечних масштабів, його необхідно пригнітити. Для цього організм виділяє гормон наднирників кортизол, який має виражений протизапальний ефект. Описаний тип стрес-реакції має назву синтоксичний (від грецького syn- «разом»).

Цікаво, але під час стресів стереотипно змінюється діяльність не лише внутрішніх органів. Ми також реагуємо на стрес, змінюючи свою поведінку. І такі поведінкові реакції не відрізняються широкою різноманітністю. З одного боку, ми усуваємо стресорний фактор, «нападаючи» на нього. Або ж, якщо стресор занадто потужний, «тікаємо» від нього. Це поведінковий аналог кататоксичної реакції. В англомовній літературі така поведінкова реакція на стрес, небезпеку має назву «Fight or Flight».

Інша стратегія поведінки принципово протилежна. Це реакція завмирання – «Freeze». У цьому випадку ми намагаємось ужитись або не звертати увагу на причину стресу. Перечікуємо, поки дія стресора не закінчиться.

Коли стрес корисний

Важливо те, що більшість стресорних факторів мають помірну інтенсивність та діють лише до 24 годин. Це гострі стреси. Організм ефективно долає їх та відновлює свої ресурси. Більш того, помірні стреси забезпечують оптимальну активацію головного мозку – одну з головних умов успішного виконання когнітивних завдань. (Рис.2). Покращується ефективність навчання, здатність до запам’ятовування.

Напрошується висновок: для того, аби успішно працювати чи навчатись необхідний помірний стрес. Але як досягти цієї умови, адже рівень стресу – індивідуальний параметр? Можна керуватись наступним фактом. Помилка, навіть незначна, допущена під час виконання завдання, викликатиме у виконавця саме помірний стрес. Тому помилки і можливість їх робити – обов’язкові «атрибути» будь-якого навчання.

Всі вищеописані приклади стосуються таких стресорних реакцій організму, коли він може без втрат перебудувати свою діяльність відповідно до нових умов. Такі «корисні» стреси називаються еустресами (від грец. еи - добре, правильно; від англ. stress - напруження).

Коли стрес небезпечний

А що буде, коли стресор є надто потужним або діє дуже довгий час, коли йдеться про хронічний стрес? У такому разі всі намагання організму пристосуватися можуть бути не ефективними, а кількість витрачених ресурсів – надмірною. Організм виснажується (Рис. 1.). Як наслідок – формуються умови для порушення його функціонування, патологій. Такі «шкідливі» стреси називаються дистресами (з англ. distress – «горе», «страждання», «сильне нездужання», «виснаження»). Зазвичай хронічні стреси тривають від 24 годин до 40 діб.

Помилка, навіть незначна, допущена під час виконання завдання, викликатиме у виконавця саме помірний стрес. Тому помилки і можливість їх робити – обов’язкові «атрибути» будь-якого навчання.

Дистреси супроводжуються типовими змінами в організмі, які називаються тріадою Сельє. Збільшуються у розмірах наднирники – посилюється виділення вже згадуваного кортизолу. Цей гормон пригнічує імунну систему організму, тому він не може ефективно протидіяти збудникам хвороб. Можуть навіть виникнути виразки в шлунку.

Серед інших наслідків дистресу можна виділити порушення пам’яті, нездатність утримувати увагу, неконтрольовані емоції, тривожність. Висновки про те, як описані зміни діяльності організму впливатимуть на ваше життя, робіть самі.

Одні з найбільш потужних факторів, що можуть призвести до дистресів, мають соціальну природу. Наприклад: бідність, низький соціальний статус, робота в режимі 24/7 та нездатність її планувати, негативна емоційна атмосфера в сім’ї, перенавантаження інформацією та подібні.

Для того, щоб успішно справлятись із стресовими реакціями та не допускати дистресів, варто більш детально вивчити самого себе. Адже кожен має свої індивідуальні характеристики реакцій на стресори. Усі ми відрізняємося чутливістю до стресора. Абсолютно ідентичний подразник у одних осіб може викликати реакцію, а для інших він буде недостатньо відчутним.

Кожен із нас характеризується індивідуальною реактивністю стрес-реакцій. Тобто, одні реагують більш виражено, емоційно, яскравіше, а  інші – малопомітно. Та і відновлюємось, «відходимо» після стресорних станів ми всі з різною швидкістю. Ця характеристика стрес-реакції називається стійкістю.

Індивідуальність стресорних реакцій у значній мірі є вродженою і залежить, зокрема, від особливостей нервової системи. І усвідомлення своїх природніх переваг чи слабкостей дозволить… Але це тема вже наступних публікацій.