«Бути батьками – це наука, якої нас ніхто і ніколи не вчив,» – ділиться своїм досвідом Лідія Білас. Ми оголосили травень Місяцем про маму на Journey в Україні і продовжуємо нашу серію інтерв’ю із визначними жінками, що дали життя і виховали чудових діток.

Лідія Білас – талановита бізнес леді, що стояла біля витоків крупних українських компаній. За суттєвий особистий внесок у розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України вона була нагороджена орденом «Зірка економіки України» та орденом княгині Ольги третього ступеня за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток нашої держави. 

Сьогодні Лідія Білас відкрила приватну школу, де дітей навчають за освітнім досвідом передових держав світу. Встигаючи все і всюди, вона виховала двох чудових дітей, для яких була і залишається зразковою мамою. 

1. Ви займали керівні посади на великих підприємствах, тепер відкрили власну приватну школу. При цьому вам вдалося бути зразковою мамою та виховати двох чудових дітей. В чому ваш секрет – як встигати все і всюди? 

Я завжди любила справу, якою займалася. І безмежно любила і люблю своїх дітей. Вони у нас  справді  чудові. Мені ніколи не доводилося обирати і розставляти пріоритети – тут я керівник чи бізнес леді, а тут – любляча чи зразкова мама. Та і саме визначення «зразкова» – доволі суб’єктивне. Мої діти сміялися, коли я запитувала їх, чи дійсно я зразкова мама (сміється). 
В мене ніколи не було якихось страхів, що на будь-якому етапі моєї кар’єри діти можуть якось негативно вплинути на мою самореалізацію. Більше того – вони завжди були її частиною. 
Тому я впевнена, що будь-яку роботу можна зробити з максимальним результатом, лише коли ти відчуваєш певний баланс і внутрішню гармонію. Може це і є секрет? Якщо ми взагалі можемо говорити про якісь секрети. 

Лідія Білас

2. Що на вашу думку найскладніше у вихованні дітей та у самому покликанні бути мамою? 

Бути батьками – це наука, якої нас ніхто і ніколи не вчив. І в якийсь момент може здатися, що лише оточивши дітей гіперопікою чи тотальним контролем, ми можемо якось убезпечити їх від помилок чи проблем, які нам довелося пережити самим. 

Але діти насправді дорослішають, лише коли займаються тим, що їм цікаво, коли діють і думають самостійно. Коли щось пробують, навіть помиляються, але потім намагаються знову і знову, якось вдосконалюючись при цьому. 

Якщо батьки довіряють своїм дітям і, головне, не намагаються проживати за них своє непрожите життя, як це часто буває, не контролюють, а підтримують, то шанс на те, що діти стануть життєздатними значно зростає. Бути мамою, як на мене, це слухати і чути своїх дітей, вміти дати свободу, але разом із тим і відповідальність. 

А ще важливо надихати їх власним прикладом, бо коли слова розходяться з ділом, діти завжди будуть наслідувати нас в тому, що ми робимо, а не в тому, що ми говоримо.     

3. Чи здавалося вам колись, що можливо вашим дітям вас не вистачає? Чи були думки покинути справи та повністю присвятити себе сім’ї?

Ніколи (сміється). Ми завжди намагалися і намагаємося проводити час разом при кожній зручній можливості. Але я переконана, що важливішим є наповненість і якість спільно проведеного часу. Точно не його кількість. 

Щоб віддавати щось змістовне, в тому числі і своїм дітям, треба чимось і самому постійно наповнюватись. Важливо бути цікавим своїм дітям в першу чергу. І чим далі, тим це є більш складним завданням. Завданням з викликом, я б сказала.  

Лідія Білас

4. Ваші діти, Марта та Максим, поїхали навчатися за кордон у 14-річному віці. Чи важко було прийняти рішення, відпустити дітей та налагодити дистанційне материнство?  

Рішення були справді в обох випадках дуже непрості. Я думаю на цю тему і аналізую їх по сьогоднішній день. Але спостерігаючи за тим, як діти мінялись під впливом обставин і часу, я можу чітко сказати, що такого життєвого досвіду, таких вмінь і навиків, яких вони здобули, навчаючись за кордоном, вони б точно не здобули, живучи під батьківською опікою. Хоча б тому, що їм обом доводилось приймати рішення самостійно. Важливі, менш важливі. І вони мали змогу переконуватись, що лише від них самих у житті багато чого залежить. Поруч з батьками таке розуміння настає значно пізніше… або не настає ніколи. Це вже як кому пощастить. 

Саме тоді, коли я «відпускала» дітей, я відчувала, що ми ставали ближчі. Стосунки ставали  глибшими, можливо, через  переоцінку цінностей. Адже різниця у відстані і часі все одно відчувається, а емоції стають на відстані значно гостріші. 

Але свобода – це чи не головне, що ми можемо дати нашим дітям. Дати їм можливість бути самими собою і вчасно зупинити себе в бажанні реалізувати в дітях власні мрії, які не мали шансу здійснитися – думаю, це дуже важливо і  саме материнство на відстані мені у цьому допомогло.  
5. Як побудувати місток довіри між мамою та дитиною? В чому ваш секрет?

Довіра – це найголовніше у спілкуванні між людьми взагалі. Тому правила тут можуть бути універсальними і для побудови довіри з дітьми. А враховуючи, що між рідними людьми, між мамою і дитиною існує ще й потужний незримий зв'язок, ці правила спрацюють однозначно. 

В першу чергу – це щирість і відвертість у стосунках. Проблему, яка виникає, треба одразу спокійно обговорити. Здатність до діалогу – це не тиснути своїм батьківським авторитетом чи маніпулювати, створюючи якесь штучне відчуття вини, а пошук здорового компромісу. На стороні дітей юнацький максималізм і відсутність страхів та комплексів, а у батьків в арсеналі великий життєвий досвід і мудрість. Життя показує, що часто батьки самі винні в непорозуміннях чи проблемах, але слухаючи один одного, шанси вирішити будь-яку проблему величезні.  
Поважати і не втручатися в життя чи якісь приватні взаємини дорослих дітей. Часто це буває абсолютно недоречно з боку батьків. Іноді існують випадки, коли це робиться таємно з якимись благими намірами. Звісно, мова не йде про якісь форс-мажорні обставини. 

Діти знають, що є батьки, які завжди готові підтримати. Цього, як правило, достатньо і це їм допомагає.    

6. Яких принципів ви дотримуєтесь, піклуючись про дітей? Що дозволяти? Що слід категорично забороняти?

В мене є улюблений вислів Магатми Ганді: «Якщо ти хочеш змін у світі – сам стань цією зміною». Якщо мені щось не подобається в діях моїх дітей, я намагаюсь пояснити або показати, як це може виглядати чи звучати збоку. Вони мають можливість це оцінити і зробити висновок.  

Дозволяти чи забороняти – це не працює, в усякому разі після трьох років точно не працює (сміється). Турбулентній період, який називають «перехідним», у дітей триває надто довго, щоб якимись категоричними заборонами ризикувати псувати стосунки. 

Я думаю, якщо дитина з народження вбирає в себе сімейні цінності , спосіб життя родини, поведінку батьків і родичів, то все, що ви могли дати дітям, ви вже дали. Саме своїм власним прикладом. Далі, якщо ви хочете щось міняти в дітях – мабуть, міняйте в собі. 

Лідія Білас

7. Чи варто давати дитині можливість «падати» та вчитися на власних помилках? Чи варто в усьому і всюди оберігати дитину?

Звичайно, батьки завжди мають залишатися частиною життя дітей. Але діти не повинні бути залежними від батьків і надмірна батьківська опіка, як правило, заважає дітям стати самостійними навіть у дорослому віці. 
Без падіння точно злету не буде. Я не знаю людей, які досягнули успіху у житті без помилок. Опіка повинна відповідати віку. Вміння вчасно обмежити батьківське втручання – це дуже цінний життєвий навик, за який, впевнена, діти  будуть вдячні. 

Якщо вибудувати довірливі стосунки, про які ми говорили раніше, то навіть дорослі діти самі звернуться за підтримкою, коли вона буде потрібна. І тоді вони скористаються цією підтримкою з вдячністю. 

8. Ви відкрили власний навчальний заклад для дітей, Креативна Міжнародна Дитяча Школа, де запровадили сучасні принципи освіти передових країн світу. Які особливості викладання у вашій школі? 

Ми з партнерами яскраво уявляємо, яким має бути навчальне середовище нового формату і намагаємося втілити наші мрії в життя. Діти в школі мають бути щасливими, зацікавленими, допитливими, рухливими, без страху та якихось нав’язаних комплексів. 

Вірю, що всі вони талановиті і геніальні. І школа повинна просто розкрити потенціал дитини. Вчити критично і креативно мислити, працювати з величезними об’ємами інформації, не запам’ятовуючи, а аналізуючи і обробляючи, адаптовувати до сучасного світу, показувати взаємозв’язки в природі і практичність знань чи навиків, які дитина отримує в школі. Якщо ти розумієш, коли і для чого це тобі в житті пригодиться, то вивчатимеш із значно більшим інтересом. Важливо не боятися робити помилки і не боятися задавати питання. Це все, над чим ми працюємо у нашій школі.  
9. Яку функцію у навчанні дитини мають виконувати батьки?  

Почнемо з того, що батьки точно не повинні робити. Батьки не повинні виконувати за дітей те, що діти здатні і вміють виконувати самі. Це дуже розповсюджена помилка, коли в погоні за успіхом власних дітей батьки навіть виконують домашні завдання.
Батьки не повинні надмірно мотивувати за успіхи або карати за недоліки. Точно не повинні створювати дитинство за розкладом, коли вони не прислухаються до бажань своєї дитини. Батьки не повинні керуватися власним его у своїй батьківській поведінці.
Головне, на мій погляд, що батьки можуть зробити для своєї дитини – це пояснити, що таке навчання і освіта. Що якісне навчання може привнести в життя дитини. Як може змінити її майбутнє. Привити любов до процесу пізнання. До читання. Любов до усього нового. І це має обов’язково бути без страху, без прив’язки до оцінок чи оцінювання. Тоді це залишиться на все життя. І це найкраща позиція, яку батьки можуть зайняти відносно навчання дитини. 

Лідія Білас

10. В одному з ваших інтерв’ю ви казали, що постійно вчитися – одна з обов’язкових умов руху вперед. Чому ви навчаєтеся зараз?

Так, я дійсно це говорила. А ще я казала, що коли людина стверджує, що знає все – для мене це діагноз (сміється). Дуже люблю таку фразу «Вчитися ніколи не пізно. А якщо пізно, можна включити світло» (сміється).
Я дуже люблю спілкуватися з людьми, які більше від мене знають, які більшого досягнули в житті. Саме в такому оточенні, в такому спілкуванні ти починаєш дочитувати те, що ти не встиг дочитати. Переглядати те, чого недодивився. Цікавитися чимось новим, чого раніше не знав. До речі, у моїх дітей я зараз теж багато чому вчуся і це чудове відчуття. 

11. «Пити життя великими ковтками» – що це для вас?

Не втрачати час. Насолоджуватися можливостями. Пізнавати світ через подорожі. Пробувати себе у новому і несподіваному. Любити людей. Дорожити стосунками. Допомагати іншим. Не зраджувати цінностям. Не плисти за течією. Бути вдячною. Ламати стереотипи. Просто бути щасливою.

Ми продовжуємо нашу серію інтерв’ю з визначними мамами. І вже наступного тижня на вас чекає нова захоплююча історія.

А в чому ваш секрет бути мамою, встигаючи все і всюди? 

Діліться вашими думками у коментарях, знизу!