Спорт — це неспинна боротьба та рух вперед. Бурхлива стихія, що захоплює та вирує справжніми пристрастями. Спорт — це і є пристрасть у чистому вигляді, жага до своєї справи, до духу суперництва, до перемог. Тільки найсильнішим та найвитривалішим вдається підкорити Олімп. 

Завжди захопливо, коли небувалу спортивну силу та мужність демонструють тендітні жінки. Завжди приємно, коли це українки. На тему пристрастей та перемог, труднощів та викликів нам вдалося поговорити з українською спортсменкою-легкоатлеткою, олімпійською чемпіонкою, Наталією Добринською

До речі, на честь Дня матері, що святкуються вже в цю неділю, 8го числа, травень оголошено місяцем про маму на Coca-Cola Journey. Наталія Добринська – яскравий приклад зразкової мами, що змогла, підкорити олімпійський п’єдестал, виховує хлопця та чекає на ще одного малюка.
1. В якому віці ви вирішили, що спорт стане вашою роботою?

Я, насправді, ніколи не ставилася до спорту, як до роботи. Спорт для мене – це захоплення, це моє життя. Це робота в певній мірі також. Але я завжди знала, якщо не любити і не ставитися із задоволенням до того, що ти робиш, може нічого не вийти. Тому я і не ставилася до спорту, як до роботи, як до праці. Я ставилася до цього, як до творчості.

2. Який зараз у вас ритм життя? 

Спорт і просте життя – це різні речі. Спорт – це місце справжності і добра. Тому що всі спортсмени дуже справжні, завжди веселі гарні люди, від яких відчуваєш таку енергію, яка аж переливає через край. 

В спорті все завжди залежало від мене. Я займалася індивідуальним спортом, легкою атлетикою, і це було, звичайно, простіше. Я  знала, що потрібно зробити, щоб покращився мій результат, щоб досягти своєї мети. В житті все трошки інакше. Є різні люди, різні сфери. Є такі потоки, які збивають часом з ніг. Життя більш насичене і, мабуть, не таке захищене як спорт. Тут вже потрібно вчитися, що я і роблю. Я зараз вивчаю англійську. Півроку була у США, вивчала мову, бо відчуваю, що мені цього дуже не вистачає.
Розвивати себе потрібно довго, все життя і вчитися, і навчатися. Я виховую дитину, тому багато часу проводжу з нею, думаю про майбутнє, чим би я хотіла займатися, як я бачу це. Також я вхожу в Комісію Атлетів Європейського Олімпійського Комітету. Маю зустрічі там, хочу спілкуватися краще, тому і вивчаю мову, думаю про спорт, як допомогти, чим я можу бути корисною.  

3. Далі ближче до тренерської кар’єри?

До тренерської ні. Тренерська кар’єра – це зовсім інше. Це щось для обраних, напевно (сміється). Поки що я не можу сказати точно, треба спробувати. Але я чомусь думаю, що тренером бути важко. Я один раз була тренером для своєї сестри на змаганнях. Я так нервувала, що потім три дні лежала і казала, щоб до мене взагалі ніхто не підходив. Я, напевно, занадто емоційна для тренерської роботи. 

4. Що вам дарує відчуття розслабленості?

Я люблю подорожувати. Зараз маю і шанс, і натхнення. Я багато подорожую, дивлюся на світ. В спорті скільки би спортсмен не відвідував міст, країн, все одно нічого не бачиш, бо ціль – змагання. Немає часу погуляти і подивитися красу довкола. Тому я зараз це надолужую. 

Наталія Добринська

5. Спортивна кар’єра передбачає деякі навантаження – стресові, емоційні. Як вистояти в такому стані?

В спорті цих станів настільки багато, що потім хочеш їх десь отримати, а отримати їх неможливо. До них навіть звикаєш. Спорт – це великий вир емоцій, хвилювання і переживання, коли щось не виходить, а треба зібратися і зробити це. Дуже цікаво. Від цього в спорті формується досвід, що дає спортсмену високі результати і спортивний характер, де можна поборотись там, де, здавалось, нічого не світить. Так що такі випробування надають спортсмену досвідченості і в житті, і в самому спорті. Від цього людина стає сильнішою і ще краще розуміє ситуації, може з ними боротися. 

6. Чи були у вас якісь ритуали перед виступами?

Чесно кажучи, у мене не було. Я не забобонна людина зовсім. Я знаю, якщо я собі якийсь ритуал зроблю і, наприклад, не з тієї ноги зайду на поле, я себе так накручу, що програю все підряд. Тому я відмовилася від цього одразу, щоб в мене не було ніяких якорів, зупинок, ступорів.

7. Кому дзвонили першим після виступу?

Батькам. Батьки завжди хвилюються, найбільше переживають. Вони не телефонують. Знають, що мене не можна турбувати. Але я завжди перед вильотом дзвонила батькам. І після виступів теж, звичайно, батькам, тому що вони найближчі.

8. У 2008 ви стали олімпійською чемпіонкою. Які емоції?

Це вир емоцій, який описати неможливо. Це гордість за мою країну. Коли грав гімн, коли підіймався прапор, коли я розуміла, що вболівальники з України зараз щасливі, тому що наш гімн грає. Це щастя і фантастика, радість. Все разом!

Добринська та Беленюк
Наталія Добринська та Жан Беленюк

9. У вас є син Дарій. Чи будете ви його підштовхувати до спортивної кар’єри? Чи дитина сама повинна це вирішувати?

Я думаю що батьки мають бути головними лише у ранньому дитинстві. Я б ніколи у свої 7-10 років не пішла займатися спортом. Я б про це не думала. Я б гралася з друзями, насолоджуючись безтурботнім дитинством. Але батько відвів мене на стадіон і сказав: «Давай, спробуй!» Потім вже з’явилося бажання, з’явилося натхнення, з’явився дух суперництва, коли хотілося перемагати.

Батьки дають поштовх своїм дітям. Тому я вважаю, що усі батьки мають дати дитині можливість займатися спортом. Не обов’язково, щоб дитина стала спортсменом, а більше для здоров’я. Це може бути плавання, може бути гімнастика та ще багато інших видів спорту. А потім вже дитина має полюбити це і гармонійно виглядати. Дитині має це подобатись. Батькам треба дивитися, до чого дитина схильна. Давати можливість спробувати інше: музику, малювання тощо. 

Мама відвела нас з сестрою в художню школу, вона хотіла виховувати нас в творчості. А тато був за спорт. І ми з сестрою так і пішли шляхом спорту. Я розуміла, що без спорту не можу жити. Коли я прогулювала тренування з друзями, а потім втрачала цей день, то думала, що я ж нічого не отримала. Краще б пішла на тренування. Дитина починає мислити іншими категоріями. Потрібно, щоб батьки цікавилися своєю дитиною і дивилися, до чого вона схильна і давали їй саме це. 

А щодо сина, я, чесно кажучи, не знаю. Один день хочу, щоб  дитина була професійним спортсменом, другий я хочу, щоб він гарно вчився, був здоровим, займався спортом і не одним. Щоб відкривав себе у різних сферах. Як воно буде, один Бог знає, але головне щоб він був здоровий та розумний.

10. В якому віці ви почали займатися спором професійно? 

В 12 років я отримала свої перші гроші. Я зрозуміла, що це може бути роботою. На той час я вже була кандидатом у майстри спорту.

11. Чи відчували ви відмежованість від інших підлітків?

Взагалі, ні. Спорт об’єднує. У нас у групі завжди були хлопці. Ми вільно спілкувалися з ними і з усіма дружили. Дитина в спорті розвивається швидше. В той час як школа розвиває комплекси: то дівчатка виглядають не так, то ще щось. Я була високою в школі і мені було незручно. Але у мене був спорт, де я показувала результати, де всі мене поважали, бо знали, що я талановита спортсменка. 

Ці мої комплекси ставали набагато меншими. Це мене виручало. Тому, якщо б я ходила тільки в школу і мені казали, що я висока і т.д., мене б це закомплексувало і можливо не сформувало ту людину, якою я є зараз. Для цього потрібен спорт. 

Але все таки, займаючись спортом, потрібно і навчатися. Десь я упустила момент з мовами. Зараз я надолужую, бо це дуже потрібно. 

12. У Coca-Cola є слоган «П’ю життя великими ковтками». Що він означає для вас?

Жити на повну. Бути корисним в цьому житті. Корисною для людей, сім’ї, країни. Не боятися робити вчинки, які будуть правильними. Іти вперед до своєї мрії і до своєї цілі.

Нещодавно Наталія Добринська знялася у соціальному відео Coca-Cola «З любов’ю до України». Тож пропонуємо тобі його переглянути.  

Ділися своїми думками у коментарях, знизу!