На підтримку програми Coca-Cola «Світ Без Відходів» ми на Journey вирішили запитати в людей різних професій про їхній шлях до усвідомленого споживання і сортування. Ці розповіді ми об’єднали в проект «Реальні історії сортування».

Аліна Носенко — директорка благодійної організації Klitschko Foundation, яка разом із компанією Coca-Cola в Україні за підтримки Фундації Coca-Cola створила Zero Waste School. Цей проект навчає учнів та вчителів із різних куточків України сортувати відходи, впроваджувати цю культуру сортування у себе в громадах та допомагає зрозуміти важливість їхньої участі у житті та співпраці в школі, громаді, місті.

Є звички, які не потребують багато зусиль, але приносять користь екології. Це звички, пов’язані зі зменшенням відходів і економним поводженням з ресурсами. Наприклад, вимикати воду, коли чистиш зуби, відмовитися від одноразових пакетів у супермаркеті, вимикати зайве світло, носити з собою багаторазову чашку, купувати продукти на вагу, а не в пластиковому пакуванні, читати книги і журнали з бібліотеки або онлайн, використовувати кухонні рушники з тканини замість серветок, мати невеликий, але функціональний гардероб. Насправді, відмовитися від того, що ти не зможеш здати на переробку або що змусить тебе довго шукати місце прийому - просто.

Інша справа ­—­­ сортування відходів. По-перше, люди не беруться сортувати, оскільки їм просто не вистачає знань — як це робити, що куди кидати, що можна переробляти, а що ні. По-друге, медіа лякає наслідками людської поведінки замість того, щоб пропонувати рішення проблеми. Варто, щоб через прості інтерактивні формати ­— тести, історії в соцмережах, стікери в телеграм — люди дізнавались, що вони самі можуть зробити. По-третє, може статися момент зневіри, коли ти вдома сортуєш, викидаєш у різні баки, а потім приїжджає одна машина та забирає усе сміття разом. Так приходить розуміння, що інфраструктура ще не готова, а власного ентузіазму не вистачить для кардинальної зміни ситуації. Попри все, я вірю, що системні питання з часом знайдуть рішення — збудують сміттєпереробні заводи та приймуть необхідні закони, а бізнес у цій сфері стане ще більш відповідальним і стратегічним. А от щоб змінити культуру людей, потрібно куди більше часу.  Що ж робити? Завжди починати з себе.

Сортування стало моє звичкою ще під час навчання у Німеччині. Німці ставляться до відходів не як до сміття, а як до цінного ресурсу. Вони здають пляшку, пластикову чи скляну, в супермаркеті, а натомість отримують чек зі штрих-кодом, який можна обміняти на гроші або купити за нього продукти. Мені подобається ідея переплетення екологічної свідомості з економічним і соціальним добробутом. Людям потрібні такі стимули.

Останній раз, коли була в Берліні, потрапила на виставку про демократію в історичному музеї. Там був цікавий експонат — велика торба з використаними пляшками. Поряд із нею встановлено великий екран, на якому чоловік розповідає історію, як пляшки, що він їх збирав на вулиці, допомогли йому, безхатьку, повернутися в домівку. Тобто люди можуть не відносити пляшки до супермаркету, а просто лишати їх на вулиці, знаючи, що комусь вони більш потрібні. Так народжується нова форма взаємодії в суспільстві і єдність. Повернувшись додому, я почала шукати нові можливості зменшувати відходи і в Україні. Так народився проект Zero Waste School у партнерстві з Coca-Cola Foundation в межах глобальної цілі Coca-Cola «Світ Без Відходів» (World Without Waste). Я рада, що поруч є бізнес, для якого важливо приносити цінність суспільству. В такій синергії народжується розуміння, що кожен в міру своїх можливостей може змінювати світ.

Якщо ви тільки починаєте сортувати, то будьте готові до викликів. Не завжди ви знаходитиме потрібний бак для відходів, не всі пакування можна переробляти і вам доведеться витратити власні кошти, аби віддати їх на спалювання. І будьте готові інвестувати час: оскільки сортувальних станцій не так багато, комусь доведеться відвозити відходи на інший край міста.

В Україні культура сортування тільки зароджується, тому варто запастись терпінням. Оточуйте себе тими, хто так само турбується про природу і свій слід на планеті. Крім живого спілкування, можна ще налаштувати стрічку у соціальних мережах та підписатись на еко-блогерів. Коли лайкаєш їх, фейсбук сам починає підбирати пости на цю тематику. А ще аргументовано поширюйте свою позицію і залучайте до сортування якомога більше людей, для цього самі діліться і надихайте інших своїм досвідом у соцмережах.

Zero Waste School — це еко-проект, покликаний навчати учнів та вчителів шкіл із різних куточків України сортуванню відходів та організації цього процесу в своїх громадах. Чому ми обрали саме дітей? Бо їх можна навчити піклуватися про чистоту планети, а потім долучаються до справи батьки, родичі та друзі. Дорослих людей важко змінити. Діти на сьогодні — найактивніші агенти змін.

Цього року Zero Waste School відбувся вже вдруге. Минулого року триденний тренінг Zero Waste School пройшли 50 шкіл з усієї України, цьогоріч вже 100 шкіл. Учасники приїжджають до Києва командою з 5 осіб, а потім повертаються додому та впроваджують власні ідеї проектним методом. Головний виклик для них – віднайти, як правильно подати ідею сортування відходів громаді, яку цінність вона принесе та чи зрозуміють її мешканці населеного пункту. Результати проектів дивують випускників. В школах з’являються баки для роздільного сортування, а громади переконують органи місцевого самоврядування встановлювати штрафи та проводити інші превентивні заходи з приводу неправильного поводження з відходами. Ми щасливі, що саме школи стають гучномовцем і центром змін в українських містах і селах. Діти зі шкільного віку починають розуміти власну відповідальність і вірять, що можуть впливати на зміни. Нашу команду це мотивує продовжувати далі свою справу.

Проект має на меті сприяти розвитку місцевих громад у малих містах та селах через неформальну освіту та навчити їх вирішувати соціальні та глобальні проблеми. Тільки за 2018 рік було встановлено 668 контейнерів для утилізації та зібрано 100 000 кг вторсировини.

Екологічний спосіб життя — це про відповідальність, яку має відчувати кожен мешканець цієї планети. Можливо, мої дії є крихітною краплею, але саме з таких крапель складається океан.

У нового покоління вкрай серйозно сформовано запит на еко-життя, для них це зрозумілий тренд. Наприклад, діти в наших проектах, коли бачать воду у пластиковій пляшці, запитують, чи потрібно її викидати потім у загальний смітник. Якщо сортувальних баків немає, висловлюють протест. В офісі студенти-стажери натякнули, що папір викидати у загальний смітник теж не варто. Можливо, у мене оточення таке, але я відчуваю неабияку підтримку і заохочення від людей навколо.