Нещодавно вийшла книжка української письменниці Катерини Бабкіної «Наші птахи і те, що їм заважає». Книгу видано за підтримки Фундації Кока-Кола в рамках проекту Українського товариства охорони птахів «Відновлення річки Тилігул і Тилігульського лиману».

Ми зустрілися з Катериною, щоб почути як створювалась книга. А також дізнатись, де живе натхнення і як працюють сучасні письменники.

Катерина Бабкіна

Фото: Костянтин Стрілець

З чого складається робота професійної письменниці? Існує багато кліше на кшталт того, що письменники не працюють, а прокидаються опівдні, смакують філіжанку кави, чекають на музу, а потім пишуть 30 хвилин на день. Ми хочемо залишити в минулому цей стереотип.

Ця робота прекрасна, але складна. Безумовно, можна прокидатися опівдні і випивати три чашки кави, але тоді вкладатися спати доведеться сильно за опівніч, тут що кому більше підходить. І час, коли пробок немає, а на робочі зустрічі можна дістатися швидше, сильно скорочується – адже ви втрачаєте ранок.

Окрім того, письменник має багато знати, думати, читати, і… багато писати. Це все забирає багато часу. Знання про світ потрібно постійно поновлювати і перевіряти на міцність, мозок тримати в тонусі, слідкувати за трендами, розвитком мови, тим, що цікавить суспільство.

Найпрекрасніше в цій роботі те, що ви самі собі хазяїн. І ви здатні змінювати світ, адже вас чують, до вас прислухаються. Ще письменники багато подорожують, хоча повірте – це прекрасно лише перші дві тисячі разів, а взагалі, це дуже важко, логістично та фізично.

Найскладніше ж те, що ця робота дуже командна. Книжки відбирають до серій та проектів, редагують, ілюструють, верстають, друкують, видають, виставляють на полицях тощо – інші люди. Треба вміти з ними домовлятися, знаходити спільну мову, адже від їх роботи залежить доля книги. Тобто те, як втілиться ваша ідея, де вона опиниться, що з книгою буде далі. Повірте, це непросто.

Як виглядає ваш звичайний робочий день?

Я багато пишу і читаю, багато дізнаюся. Всі домовленості я стараюся реалізовувати через особисті зустрічі, а потім фіксувати на письмі, тож щодня я маю зустрічі з видавцями, редакторами, кураторами, дизайнерами, співавторами. Пишу колонки для різних видань в Україні та за кордоном, готую та читаю лекції і курси. Здається, що в мене добре виходить навчати, ділитися досвідом. Я готуюся до презентацій, читань і лекцій. Ну, і двічі на день гуляю з песиком.

Чи подобається вам писати вночі? Бувало таке, що ви прокидалися або не могли заснути, оскільки якась надзвичайна ідея чи сюжет просто не йшли з голови?

Так, я часто пишу пізно ввечері, коли завмирають соціальні мережі, не приходять робочі мейли і мовчить телефон. Іноді не можу заснути, бо обдумую статтю чи оповідання – тоді встаю і сідаю за ноутбук. Так, щоби прямо прокинулася серед ночі – ні, не було. Часом сняться якісь ідеї і я їх запам’ятовую, але зранку виявляється, що це рандомний набір слів.

Ваш літературний діапазон досить масштабний. Це й любовна лірика, і сценарії, і проза, і дитячі книжки. А нещодавно було видано книжку «Наші птахи і те, що їм заважає». Про пташок і дбайливе ставлення до природи. Чому ви обрали таку тему?

У видавництва «Книголав» був намір зробити таку книжку. У мене виникла ідея, як це можна подати оригінально та цікаво, і я з ними поділилася. За півроку мене запросили її реалізувати.

Чи є в цій книжці певна місія? Як має змінитися читач, на ваш погляд, коли він перегорне останню сторінку?

Читачі маленькі і дорослі, мають звернути увагу на те, що ми в цьому світі не одні, не перші й не найголовніші. Знаєте, коли люди чують, що потерпають сніжні барси чи панди, кити або чеперахи, вони, можливо, хоч трошки замислюються, а от страждання голуба чи горобчика такого ефекту не викликають. Он їх скільки, тих горобчиків! Ну й звісно, я старалася написати про пташок так, щоби ними зацікавилися, їх полюбили. І просто щоби було смішно, аби читачі отримували задоволення.


 

У письменників є теми, яких вони не торкнуться за жодні гроші чи популярність. Чи є у вас такі табу?

Тут питання не в темах, а в тому, що саме висловлюєш. Я б ніколи не писала замовних політичних текстів, не займалася би пропагандою жорстокості, дискримінації, міжрасової чи міжнаціональної ворожнечі, ненависті. А так, взагалі, вважаю за можливе обговорювати і писати про все, що стається в нашому житті.

Як ви розумієте, що текст більше не треба доробляти та редагувати? Може, є якийсь внутрішній дзвіночок?

Текст готовий, коли хороший. Коли ви сказали те, що хотіли сказати, в найкращий із доступних вам способів. Але тут є маленький секрет – треба спершу добре знати, що саме ви хочете сказати.

Ваші поради письменникам-початківцям.

Працюйте багато, вдосконалюйтеся, будьте уважні та отримуйте задоволення.