Друзі, нагадуємо, що зараз наші спортсмени беруть участь у Спеціальній Олімпіаді, яка опікується людьми з особливостями розвитку. Ми, звісно, вболіваємо не лише за них, бо це подія, де перемагає кожен.

Тим часом редактор італійського Coca-Cola Journey побував на відкритті Спеціальної Олімпіади та ділиться враженнями. Ми, в свою чергу, ділимося з вами. Адже ця історія як раз не про змагання і конкуренцію, а про єднання та взаємну підтримку.

Перше, що я почув після прибуття в Шладмінг на церемонію відкриття Спеціальної Олімпіади, були слова одного австрійського організатора про те, що єдиний спосіб у повній мірі оцінити магію цього заходу − безпосередньо долучитися до нього.

Пам'ятаючи про це, я попрямував до стадіону Plenai, незважаючи на сильний дощ, що розпочався на цьому знаменитому гірськолижному курорті недалеко від Зальцбурга.

Усередині арени мене одразу ж здивувала різноманітність натовпу. Я очікував побачити багато родичів і друзів спортсменів, які беруть участь в іграх. Але я, звичайно, не сподівався зустріти також групи молодих людей, яких зазвичай зустрічаєш на їх шляху на вечірки.

"Я побачила тестове змагання Спеціальної Олімпіади випадково", − розповідає Мартіна, 22-річна дівчина із Зальцбурга зі світлими дредами, що стирчать з її капюшона. "Була така чудова атмосфера, всі виглядали просто щасливими, тому мені й захотілося повернутися та побачити більше. Я була тут кілька тижнів тому, спостерігала за гонкою Кубка світу з гірських лиж і бачила приблизно половину тих людей, що і сьогодні ".

Арена була заповнена тисячами людей, які вітали спортсменів. І чим сильнішим ставав дощ, тим голоснішав натовп.

Після виконання австрійського національного гімну професійні танцюристи та ляльководи виступили разом з артистами з обмеженими можливостями. В кінці шоу арену заповнила мелодія “Can you feel it”, офіційна пісня Зимових ігор Спеціальної Олімпіади австрійської співачки Емі Роуз Алаби.

Ця пісня − це справжня мотивація для 3 000 спортсменів з 117 країн, що разом марширують на параді, високо піднявши руки. Деякі стискають свої кулаки, деякі танцюють та постійно аплодують. Багато хто тисне одне одному руки чи дає п’ять. І над всім цим майорить єдиний гігантський прапор − Спеціальної Олімпіади, адже це історія не про змагання між країнами.

На відкритті не було жодного хизування зіркових спортсменів, тому що це також не про індивідуальні змаганнях і не про "переможець отримує все". Це все про інклюзивність шляхом зміни самоідентифікації спортсменів з обмеженими інтелектуальними можливостями та сприйняття їх іншими.

Концепція інклюзивності стосувалася і географії учасників, оскільки серед делегацій були команди з таких місць, як Гібралтар, Макао, Сан-Марино і острів Мен. Вони були одягнені в форму з їх національними кольорами, на створення котрої їх надихали локальні традиції.

«Парад відкриття - це головна частина усієї події для нас", -  сказала головний спікер Спеціальна Олімпіади Джоанна Прамсталлер. "Йти попереду - велика честь. Ми в центрі уваги, це наш час, і це просто прекрасно".

До 25 березня, змагаючись в 10 видах спорту, спеціальні олімпійці будуть найяскравішими зірками Австрії, затьмарюючи золоті, срібні та бронзові медалі, що отримають найкращі серед них.

Наприкінці параду, голова Спеціальної Олімпіади Тімоті Шрайвер звернувся до натовпу, наголосивши, що "нам потрібні ці спортсмени, щоб нагадувати, що немає нічого неможливого". І на завершення він попросив всю арену зачитати гасло Спеціальної Олімпіади: “Дозвольте мені перемогти, але якщо я не зможу, дозвольте мені бути сміливим, спробувавши".

Німецька співачка Хелена Фішер виконала пісню, а президент Австрії Александер ван Беллен оголосив про офіційне відкриття ігор. Урочиста церемонія була наповнена піснями і хвалою за мужність і рішучість, яку показують олімпійці. Замість того, щоб бути непомітними, як це колись було, спортсмени раділи і святкували, показуючи всьому світу, що такі люди заслуговують на повагу і прийняття.

До кінця ночі моє сприйняття того, що означає бути людиною з обмеженими можливостями, змінилося. Я зрозумів, що я приділяв забагато уваги саме "вадам", і що це було свого роду упередженням з мого боку. Я підозрюю, що в наступного разу, коли я зустріну когось з інтелектуальними обмеженнями, я буду дивитися на нього по-іншому. І, ймовірно, я буду більш відкритим, щоб у першу чергу побачити його здатності, а не інвалідність.